КОНЦЕПЦІЯ художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах


1. Загальні положення

Концепція розроблена відповідно до Законів України «Про  загальну середню освіту» ( 651-14 ), «Про позашкільну освіту» ( 1841-14 ), вона грунтується на основних положеннях Концепції загальної середньої освіти (12-річна школа) і спрямована на реалізацію Національної доктрини розвитку освіти ( 347/2002 ) в  Україні. Глобалізація як провідна ознака сучасності та соціокультурні процеси в Україні, що формуються на грунті багатовікових вітчизняних традицій і в загальному контексті європейської та світової інтеграції з орієнтацією на загальнолюдські фундаментальні демократичні цінності громадянського суспільства зумовлюють необхідність переосмислення концептуальних засад художньо-естетичного виховання школярів. Нові тенденції розвиткукультури інформаційного суспільства, пов’язані з глобальнимпоширенням мас-медіа, не можуть не впливати на систему освіти тавиховання,яка в усі часи гнучко реагувала на соціокультурні умовиі потреби. Естетичне ставлення школярів до світу, до різнихвидівмистецтва формується переважно під впливом стихійних факторівсоціального оточення, зокрема засобівмасової інформації, особливотелебачення, дисципліни художньо-естетичного циклу — музичне таобразотворчемистецтво — посідають занадто скромне місце взагальноосвітніх навчальних закладах. Тому шкільна освіта у  відривівід усієї системи позаурочної та позашкільної виховноїроботи об’єктивно не може реалізувати необхідний комплекс культуротворчих функцій, притаманних вмистецтву.

Сьогодні набуває все більшого визнання розуміння того, щореальність світу створюється багатьма голосамикультур із власними  дискурсами. Для нового імовірнісного стилю мислення характернеприйняття культурноїрізноманітності, «консенсусної або соціальноїраціональності», яка виникає в результаті обговорення
різноманітних ідей, альтернативних суджень, варіативнихперспектив. Мистецька спадщина, акумулюючи емоційно-естетичнийдосвід поколінь, втілює і передає ціннісне ставлення до світукрізь призму етнонаціональної специфіки,тому вона є ефективнимзасобом виховання моральності, патріотичних почуттів,громадянської позиції. Цінності мистецтва важливі також з оглядуна сучасне існування дітей і молоді в полікультурному просторі.
Завдяки універсальності художньо-образної мови вони передаютьзрозумілу для різних народів смислову інформацію, дають змогуособистості вступати в невербальний діалог з різними культурамиминулого і сучасності, розуміти інших і розширювати таким чиномсвій власний духовний світ, його унікальність і самобутність. Отже, сучасні загальноосвітні школи та позашкільні навчальні заклади мають стати осередками виховання справжньої духовності,
плекання творчої особистості, виховання людини, що характеризується високою емоційно-естетичною культурою.

2. Мета і завдання

Мистецтво має унікальні можливості впливу на людину, тому художньо-естетичне виховання потрібно розглядати не лише як процес набуття художніх знань і вмінь, а, насамперед, як універсальний засіб особистісного розвитку школярів на основі виявлення індивідуальних здібностей, різнобічних естетичних потреб та інтересів.
Мета художньо-естетичного виховання полягає в тому, щоб у  процесі сприймання, інтерпретації творів мистецтва і практичної художньо-творчої діяльності формувати в учнів особистісно-ціннісне ставлення до дійсності та мистецтва, розвивати естетичну свідомість, загальнокультурну і художню компетентність, здатність до самореалізації, потребу в духовному самовдосконаленні. Загальна мета конкретизується в основних завданнях, що інтегрують навчальні, виховні й розвиваючі аспекти: збагачення емоційно-естетичного досвіду, формування культури почуттів, розвиток загальних та художніх здібностей, художньо-образного мислення, універсальних якостей творчої особистості;
виховання в учнів естетичного ставлення до дійсності та мистецтва, світоглядних уявлень і ціннісних художніх орієнтацій, розуміння учнями зв’язків мистецтва з природним і предметним середовищем, життєдіяльністю людини, зокрема сучасною технікою, засобами масової інформації; виховання здатності сприймати та інтерпретувати художні
твори, висловлювати особистісне ставлення до них, аргументуючи свої думки та оцінки; розширення і збагачення художньо-естетичного досвіду, опанування художніми вміннями та навичками в практичній діяльності, формування художньої компетентності – здатності керуватися набутими художніми знаннями та вміннями, готовність використовувати отриманий досвід у самостійній діяльності згідно з універсальними загальнолюдськими естетичними цінностями та власними духовно-світоглядними позиціями; формування системи знань та уявлень про сутність, види та жанри мистецтва, особливості художньо-образної мови мистецтв — музичного, візуального, хореографічного, театрального, екранного; виховання художніх інтересів, смаків, морально-естетичних ідеалів, потреб у художньо-творчій самореалізації та духовно-естетичному самовдосконаленні відповідно до індивідуальних можливостей та вікових етапів розвитку, формування навичок художньої самоосвіти та самовиховання.

3. Функції, принципи

Коли наприкінці XX ст. стабільні філософські орієнтири було втрачено, вектор пошуків методології загальної мистецької освіти та художньо-естетичного виховання був спрямований у площину новостворених галузей науки: синергетики, герменевтики, феноменології, аксіології, акмеології, кожна з яких висвічує нові грані художніх цінностей і виховні можливості їх впливу на людину. Активізувалися культурологічний та антропологічний аспекти
методологічної рефлексії, адже художня освіта на всіх етапах життя людини виступає умовою її розвитку як суб’єкта культури, складовою культурного відтворення. Мистецтво дає змогу особистості засвоїтиунікальну культуру людства і створювати свій власний духовнийсвіт.Узагальнюючи теоретичні здобутки, що віддзеркалюють філософську множинність поглядів щодо функціонування мистецтва в соціумі, можна перерахувати такі основні функції: естетична, інформативно-пізнавальна, світоглядно-виховна, духовно-творча,аксіологічна, евристична, соціально орієнтаційна, комунікативна, регулятивна, сугестивна, гедоністична, релаксаційно-терапевтична, компенсаторна. На відміну від традиційного домінування в освітньо-виховній системі інформативно-пізнавальної функції доцільно виділити і посилити в педагогічній практиці духовно-творчу функцію, яка тісно пов’язана з світоглядно-виховною.

Принципи художньо-естетичного виховання:

2) органічне поєднання універсального (загальнолюдського, полікультурного), національного (державного) і регіонального (етнолокального, краєзнавчого) компонентів освіти та виховання з безумовним пріоритетом їх національної спрямованості, що забезпечує формування в учнів патріотичних почуттів, громадянської свідомості;
2) синергетичний підхід, що зумовлює націленість освітньо-виховної системи на художньо-естетичний саморозвиток
особистості шляхом поєднання освіти із самоосвітою, виховання із самовихованням, на їх безперервність і відкритість

до змін;
3) природовідповідність (врахування вікових особливостей та індивідуальних здібностей учнів) та культуровідповід- ність (розгляд системи художньо-естетичної освіти та виховання школярів як соціокультурного феномену, забезпечен ня культурної спадкоємності поколінь);
4) гуманітаризація і гуманізація (повага до інтересів і потреб особистості, «олюднення» знань, побудова  навчально-виховного процесу на основі педагогіки співробітництва, толерантності взаємин і спілкування);
5) цілісність, що передбачає багатофакторну взаємодію відображених у змісті освіти та виховання основних компо ненттів соціального досвіду — художньо-естетичних знань, світоглядних уявлень, емоційно-ціннісного ставлення, художніх умінь, творчості;
6) поліхудожність, інтегральність, діалогічність (відображення в змісті художньо-естетичної освіти та виховання
об’єктивно існуючих зв’язків між видами мистецтв, діалогу культур);
7) варіативність на основі індивідуалізації, широкої диференціації та допрофесійної спеціалізації;
8) взаємозв’язок художньо-естетичного виховання з соціокультурним середовищем (координація шкільної та позашкільної роботи, узгодження освітніх і дозвіллєвих заходів, гармонізація суспільних, професійно-педагогічних і сімейно-родинних виховних впливів).
4. Система художньо-естетичного виховання та її структурні компоненти

Цілісна педагогічна система художньо-естетичної освіти та виховання включає такі складові:
змістовно-цільова — цілі (у соціальному й особистісному вимірах), принципи і завдання, зміст навчання і виховання;
функціонально-процесуальна (педагогічні засоби, форми, методи і прийоми, способи взаємодії, педагогічні технології); результативно-оцінна (критерії оцінювання проміжних і кінцевих результатів навчання, інтегральні показники художньо-естетичної вихованості, гуманістична експертиза педагогічної системи загалом).

Система художньо-естетичної освіти та виховання включаєструктурні компоненти:

1.Базовий освітньо-виховний компонент, що передбачає навчання, виховання й розвиток учнів під час вивчення предметів та курсів освітньої галузі «Мистецтво — Естетична культура» і  складається з двох частин:

а) інваріантної частини, представленої предметами і курсами базового навчального плану державного освітнього стандарту, які мають опановуватися всіма учнями, незалежно від типу навчального закладу і профілю навчання (предмети «Музичне мистецтво», «Образотворче мистецтво» або інтегрований курс «Мистецтво», курс «Художня культура», «Естетика»).

б) варіативної частини, що складається з елективних предметів і курсів, які вводяться до робочих навчальних планів конкретного навчального закладу відповідно до можливостей і потреб педагогічного колективу, учнів, батьків («Хореографія», «Основи  театру і кіно», «Українське декоративно-ужиткове мистецтво», «Дизайн», «Комп»лютеран графіка» тощо).

2. Позаурочний компонент художньо-естетичного виховання, що передбачає організацію колективних і групових форм діяльності учнів поза межами класу і школи, але під керівництвом або заучастю вчителів (заняття в гуртках художньо-естетичного профілю, шкільних об’єднаннях за інтересами, художньо-творчих колективах, клубах; організація екскурсій до музеїв, фольклорних експедицій;відвідування театральних вистав, концертів, художніх майстерень тощо).

3. Позашкільний освітньо-виховний компонент, що охоплює різні типи позашкільних навчальних закладів усіх форм власності — державних і громадських (спеціальні музичні та художні школи,мистецькі заклади, студії, будинки й палаци дитячої та юнацької творчості тощо).

4. Компонент художньо-естетичної самоосвіти та самовиховання,початковий досвід яких набувається в школі завдяки створенню відповідних організаційно-педагогічних умов, різних форм індивідуальної роботи вчителя з учнями, методів педагогічного стимулювання художньо-естетичного саморозвитку учнів, а також за допомогою залучення батьків до естетико-виховного процесу, сприяння сімейно-родинному аматорству.

5.Навчальна діяльність — фундамент естетико-виховної системи школи Основою виховного впливу мистецтва на особистість школяра є навчальна діяльність, адже саме у перебігу систематичного
викладання предметів художньо-естетичного циклу вчитель має змогу цілеспрямовано і систематично виявляти могутній виховний потенціал художніх цінностей, впливаючи на всіх без винятку учнів молодшого,
середнього і старшого шкільного віку. Через кардинально новий механізм — державний освітнійстандарт -визначається оптимальний, науково обгрунтований обсягзмісту освіти та виховання, необхідний для соціалізаціїособистості. Невід’ємний компонент загальної середньої освітистановить освітня галузь «Мистецтво — Естетична культура» якчинник духовно-творчого розвитку учнів, гуманізації тагуманітаризації навчально-виховногопроцесу. Державний освітнійстандарт забезпечує можливість безперервної художньо-естетичноїосвіти, що дає змогу учням продовжувати її на різних ступеняхнавчання і складає основу для подальшої самоосвіти та
самовиховання.У початковій школі в галузі «Мистецтво» виділено змістові лінії, що охоплюють основні види мистецтв — музичне, візуальне (образотворче), хореографічне, театральне, екранне. Домінуючими змістовими лініями залишаються музичне та візуальне мистецтва, у зміст яких інтегруються елементи інших змістових ліній. Завдяки варіативності освіти реалізується можливість викладання або окремих предметів («Музика», «Образотворче мистецтво»), або інтегрованого курсу («Мистецтво»). В основній школі виділяються музична, візуальна (образотворча), мистецько-синтетична (хореографічне, театральне та екранні мистецтва) і культурологічна змістові лінії. Доцільно розглядати зміст загальної мистецької освіти як органічну частину культури, будувати інтегровані курси з урахуванням культурологічного підходу. Аналогічно до початкової ланки освіти восновній школі галузь може бути представлена або окремимипредметами («Музика», «Образотворче мистецтво»), або інтегрованимкурсом («Мистецтво»), Завершується мистецька освіта в основнійшколі узагальнюючим курсом «Художня культура», який є водночаспропедевтичним для вивчення української та зарубіжної художньоїкультури у старшій школі. З огляду на можливості залучення годинваріативної частини Базового навчального плану доцільно починатививчення курсу художньої культури з 5-го — 6-го класу –параллельной синхронно з основними мистецькими предметами.Концептуальні засади формування змісту мистецької освіти в старшій школі зумовлені загальною інтегральною педагогічною стратегією, профільною диференціацією змісту освіти, компаративним підходом до опанування цінностей вітчизняної та зарубіжної
художньої культури як складових єдиної духовної спадщини людства. Курс «Художня культура» вводиться як базовий у класах усіх профілів (у художньо-естетичних — вивчається поглиблено). Курс «Естетика» має узагальнююче значення щодо всієї мистецької освіти в школі, тому він впроваджується після вивчення мистецтва та художньої культури (в 12 кл.) у класах філологічного, суспільно-гуманітарного і художньо-естетичного профілів (в останньому — поглиблено). За рахунок варіативної частини доцільно введення різних спецкурсів, які враховують сучасні тенденції розвитку інформаційного суспільства, зокрема «Медіа культура», «Комп’ютерний дизайн» тощо. За таких умов освітня галузь «Мистецтво — Естетична культура» матиме цілісний, неперервний, наскрізний характер, охоплюючи всі роки навчання в загальноосвітній школі, всі види мистецтва, функціонуючи в ситемі гнучких взаємозв»язків між усіма предметами і курсами.

6. Діалогова стратегія педагогічної взаємодії – основа навчально-виховного процесу

Культурологічний підхід до інтерпретації твору мистецтва передбачає проникнення в природу знаків і символів крізь так звані мовні коди. Мова мистецтв відрізняється від інших тим, що вона звернена до особистісного саморозуміння і самоорієнтації. Розуміння мистецтва — це творчий процес співпереживання таінтерпретації, що носить активно діалогічний характер. Сааме»діалог культур» дає змогу особистості не тільки прилучитися довітчизняних і загальнолюдських цінностей, а й самовизначитися усвіті культури, включитися в її творення і водночас вдосконалюватисебе як суб’єкта культури.У шкільній практиці абсолютизуються раціонально-логічні форми навчання мистецтва, споріднені з тими, які характерні для негуманітарного знання, і недооцінюються інтуїтивні, емоційно-образні шляхи осягнення істини, які належать до сфери духовних здібностей і потреб людини. Мистецтво має стати відкритою образною моделлю входження в світ і не лише завдяки його пізнанню, але й індивідуальному емоційному «переживанню» і «проживанню». Щоб зняти існуючі бар’єри у спілкуванні учнів «з приводу мистецтва», поряд із оновленням змісту художньо-естетичної освіти та виховання, необхідно змінити педагогічні технології з авторитарно-інформативних на суб’єкт-суб’єктні (діалогічні), інтерактивні (рефлексивні), спрямовані на підвищення духовно-енергетичного потенціалу навчально-виховного процесу (виникнення катарсису, емпатії тощо). Пріоритетною має стати діалогова стратегія педагогічної взаємодії, забарвлена позитивними емоційно-естетичними переживаннями, захопленням художньою діяльністю, емпатійними почуттями, з домінуванням відчуття успіху, насолоди від мінімальної самостійної участі на шляху до пізнання мистецтва. Під терміном «діалог» мається на увазі не просто розмова, бесіда, а, насамперед, ланцюжок взаємозалежних вербальних і невербальних спілкувань між педагогом і учнями на основі партнерських стосунків, обміну особистісними духовними цінностями. Комунікативна функція мистецтва виявляється в різних видах спілкування: діалог з митцем, діалог культур, діалог особистісних смислів в системі «учень — учень» або «вчитель — учні», внутрішній діалог (інтеріоризована дискусія). З огляду на пріоритет особистісно-розвивальної освіти замість
традиційного «аналізу» творів мистецтва необхідно ввести в науково-педагогічний обіг і шкільну практику поняття «інтерпретація» творів мистецтва, адже принципового значення набуває пошук учнями в мистецтві особистісно значущих смислів, співзвучних власному духовному світу, художньо-естетичному досвіду. Тому актуальності набуває проблема розвитку в учнів,особливо старшого шкільного віку, навичок самостійної
інтерпретації творів різного художнього рівня критичного мислення.Таким чином, методична система виховання мистецтвом та викладання дисциплін художньо-естетичного циклу в загальноосвітній
школі має спрямовуватися на розвиток таких якостей учнів як ініціативність, активність, самостійність, креативність, критичність, забезпечувати умови для самореалізації та безперервного самовдосконалення і самовиховання, нейтралізовувати зовнішні антихудожні впливи мікро- і макросередовища. В організації практичної художньої діяльності молодших школярів мають домінувати ігрові методики, підлітків — проблемно-пошукові методи, старшокласників — дослідницький, спрямовані на здійснення самостійних художньо-творчих проектів.

7. Роль соціокультурного середовища.

Однією з умов ефективного впровадження цілісної системи художньо-естетичної освіти та виховання учнів є створення естетичного середовища в навчальному закладі, відкритого до активної взаємодії з навколишнім соціокультурним середовищем. Важливим завданням сучасної школи стає створення інноваційної педагогічної інфраструктури, що охоплюватиме: естетику предметного середовища, в якому школярі зможуть реалізувати свої художньо-творчі здібності (естетика шкільного довкілля — картинні галереї, мистецькі світлиці, художні майстерні; сучасний дизайн шкільних інтер’єрів тощо); естетику соціально-педагогічного середовища (естетика шкільного спілкування і життєтворчості, краса міжособистісних відносин, панування педагогічного оптимізму і віри, що кожна дитина в душі митець). Школа із специфічним соціально-культурним середовищем у нових суспільно-економічних умовах має бути відкритою до контактів із закладами культури і мистецтв (музеями, філармоніями, театрами тощо), до взаємодії з професійними та самодіяльними мистецькими колективами і відомими митцями, більш того — вона повинна стати ініціатором таких контактів. Саме художньо-естетичні аспекти шкільного життя мають змогу нейтралізовувати зовнішні антиестетичні впливи макросередовища, засобів масової інформації, виконувати арттерапевтичну і превентивну функції щодо девіантної поведінки учнів.Педагогічні колективи загальноосвітніх навчальних закладів неповинні займати позицію нейтралітету в організації культурноговідпочинку, змістовного й цікавого дозвілля дітей, підлітків і юнацтва. Вони мають налагоджувати систематичну взаємодію з культурно-освітніми закладами та представниками культури для прилучення учнів до художніх цінностей з максимальним урахуванням індивідуальних здібностей, задоволенням інтересів і потреб учнів. Оновлення потребують і зв’язки школи з сімейно-родиннимоточенням учнів; особливого значення набуває їх гармонізація всфері художньо-естетичного виховання. Залучення батьків до творчоїспівпраці сприятиме збереженню народних традицій і звичаїв.

8. Умови реалізації Концепції

Вирішальною умовою реалізації Концепції є комплексне розв’язання питань щодо її забезпечення у таких напрямах:
1) нормативне забезпечення (нагальна необхідність розробки закону «Про художньо-естетичну освіту та виховання»);
2) наукове та організаційно-методичне забезпечення (створення навчально-методичного забезпечення — програм, підручників, методичних посібників, довідкових енциклопедичних видань, словників з мистецтва для учнів і вчителів);
3) кадрове забезпечення (модернізація вищої та післядипломної педагогічної освіти з урахуванням потреб поліхудожнього виховання школярів, започаткування галузевого підходу до підготовки і перепідготовки вчителів художньо-естетичного профілю;

4) матеріально-технічне забезпечення, адже хронічний дефіцит сучасного технічного обладнання саме для мистецької галузі (аудіовізуальної апаратури, якісних касетних фонохрестоматій і комплектів слайдів, відеоматеріалів, CD тощо) в умовах інформаційно-техногенного суспільства вкрай негативно позначається
на результатах художньо-естетичного виховання учнів, тому що невпинно збільшується дистанція між тим, що існує в культурно-інформаційному просторі, і тим, що використовується в школі та позашкільних навчальних закладах.

Система художньо-естетичної освіти та виховання має відкритий характер, широкий простір для вдосконалення, відродження кращих національних культурних традицій і впровадження найсучасніших інноваційних ідей. Головне, щоб нагальну потребу в кардинальних мінах у цій царині відчули й усвідомили не тільки представники вузького кола фахівців — науковців і педагогів-практиків, а й усі члени суспільства, причетні до виховання дітей і молоді – майбутнього України.

Автор Концепції — Масол Л.М.

(Інститут проблем виховання АПН України)

 

 

 

 

 

 

 

Опубликовано в нормативные документы